Автор:
Богдан Сало - керівник проєкту «Археологічні дослідження під час реконструкції та будівництва траси Р-31 Дніпро-Решетилівка», молодший науковий співробітник Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України
Богдан Сало - керівник проєкту «Археологічні дослідження під час реконструкції та будівництва траси Р-31 Дніпро-Решетилівка», молодший науковий співробітник Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України
Виконавець археологічних досліджень:
НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України
Замовник археологічних досліджень:
Служба автомобільних доріг у Полтавській області
НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України
Замовник археологічних досліджень:
Служба автомобільних доріг у Полтавській області
Чотири століття тому їх облаштовували на місцях давніх курганів. Українські селітроварні майдани, де добували сировину для пороху, досі залишаються мало вивченими і зберігають чимало таємниць. У 2019-2020 рр. на Полтавщині перед реконструкцією ділянки траси Дніпро - Решетилівка науковцям Рятівної археологічної служби пощастило повністю дослідити такий комплекс XVII ст.
МАЙДАН НА ДВІ ПЕЧІ
Виняткова знахідка археологів
Нині про колишній селітроварний майдан поблизу міста Кобеляки на Полтавщині, майже нічого не нагадує. А у XVII ст. тут був великий комплекс, де виварювали селітру, і який, очевидно, забезпечував безпеку сусіднього міста. Селітра - стратегічний продукт у той час. Вона була незамінною при виробництві пороху, початок використання якого змінив уявлення про ведення воєн у Європі.
Вперше майдан неподалік Кобеляк потрапив в поле зору науковців 2010 року. Допомогли топографічні особливості місцевості та кілька знайдених фрагментів керамічних посудин XVII ст. Тоді археологи проводили попереднє обстеження території майбутньої дороги, що мала з'єднати Дніпро з Решетилівкою на Полтавщині. Великий інвестиційний проєкт перетинав низку об'єктів археології, серед яких кургани, поселення і один незвичний - майдан. Вже сама площа обіцяла цікаві знахідки: його довжина орієнтовно 150 метрів, а ширина - 100 метрів.
Вперше майдан неподалік Кобеляк потрапив в поле зору науковців 2010 року. Допомогли топографічні особливості місцевості та кілька знайдених фрагментів керамічних посудин XVII ст. Тоді археологи проводили попереднє обстеження території майбутньої дороги, що мала з'єднати Дніпро з Решетилівкою на Полтавщині. Великий інвестиційний проєкт перетинав низку об'єктів археології, серед яких кургани, поселення і один незвичний - майдан. Вже сама площа обіцяла цікаві знахідки: його довжина орієнтовно 150 метрів, а ширина - 100 метрів.
Селітра - утворюється в результаті “праці" бактерій nitrosomonas i nitrobacter, які живляться розкладеною органічною матерією. Під дією дощової води вона потрапляє у ґрунт. Вода випаровується, а селітра, яка має характерний білий колір, залишається.
Перші дні досліджень селітроварного майдану поблизу міста Кобеляки на пам'ятці, що відома під назвою Курганний могильник Підгора
Майдани - у різні часи в Україні так називали культові місця, давні городища, укріплення козацької доби, а згодом і місця добування селітри. Дослідники припускають, що це пов’язано з їх округлою формою
Кілька місяців ретельних досліджень експедиції Науково-дослідного центру “Рятівна археологічна служба" ІА НАН України і на історичній карті України з'явився новий об'єкт.
Історія цього місця сягає кілька тисячоліть у давнину. Тоді племена, що жили поблизу нинішніх Кобеляк, облаштували на невеликому клаптику землі некрополь. Перші поховання тут здійснили ще наприкінці ІІІ тис. до н. е. Традиція захоронення на цьому місці зберігалась протягом століть: науковцям вдалось виявити могили представників семи культур, що жили у різний час. Найбільшими були скіфські кургани V–ІІІ ст. до н. е. Саме на їхньому місці у XVII ст. облаштували майдан. Точно датувати комплекс допомогли знайдені монети, а саме срібні півтораки 1622, 1624 років Сигізмунда ІІІ Вази. У той час значна частина земель нинішньої Полтавщини входила до складу Речі Посполитої.
Історія цього місця сягає кілька тисячоліть у давнину. Тоді племена, що жили поблизу нинішніх Кобеляк, облаштували на невеликому клаптику землі некрополь. Перші поховання тут здійснили ще наприкінці ІІІ тис. до н. е. Традиція захоронення на цьому місці зберігалась протягом століть: науковцям вдалось виявити могили представників семи культур, що жили у різний час. Найбільшими були скіфські кургани V–ІІІ ст. до н. е. Саме на їхньому місці у XVII ст. облаштували майдан. Точно датувати комплекс допомогли знайдені монети, а саме срібні півтораки 1622, 1624 років Сигізмунда ІІІ Вази. У той час значна частина земель нинішньої Полтавщини входила до складу Речі Посполитої.
Знайдені монети: срібні півтораки 1622, 1624 років Сигізмунда ІІІ Вази
Археологи виявили, що на кобеляцькому майдані було дві печі. Такі комплекси вважались на той час великими. Дослідникам відомо, що на майданах з двома-п'ятьма печами могло працювати до сотні людей. Можна припустити, що на кобеляцькому було більше як півсотні робітників. Окрім тих, хто будував печі та виварював селітру, були і ті, хто привозив дрова та воду, а також забезпечував охорону.
Площа кобеляцького майдану вражає - 100Х150 м!
Археологічні дослідження тут тривали кілька місяців
Знахідки археологів засвідчили: на цьому майдані працювали дві печі. Виварювати селітру тут могли кілька місяців поспіль
Сліди виварення селітри добре помітрі згори навіть сьогодні
Ретельні дослідження кобеляцького майдану допоможуть більше дізнатись про їхню історію та структуру
Це один з небагатьох повністю досліджених майданів в Україні
Більшість робітників перебували тут і вдень, і вночі, тож на майдані, окрім печей та господарських споруд, були житла і тимчасові прихистки. Під час досліджень вдалось локалізувати мінімум три житла, площею від 4 до 7 м2. За формою вони нагадували прямокутник з окремо виділеним входом. Назвати схоже житло комфортним не можна було навіть у той час. Однак на таких комплексах йшлося не про комфорт, а радше про можливість швидко налагодити виробництво та добути якнайбільше селітри. Від цього залежав заробіток і безпека.
Знайдені житла селітроварів входами були обернені до найважливіших об'єктів на майдані - печей. З історичних джерел відомо, що об'єкт виварювання, тобто курган, вибирався заздалегідь. Сам процес був нелегким, але цікавим: землю з селітрою заливали водою і таку суміш варили приблизно 18-20 годин. При цьому температура у печах мала сягати 900-1200º С. Аби підтримувати безперервний процес, селітровари могли спалювати за день близько 2,5-3 м3 дров!
У результаті виварювання отримували напівфабрикат - селітру із великою кількістю домішок, який потребував додаткової обробки та очистки.
У результаті виварювання отримували напівфабрикат - селітру із великою кількістю домішок, який потребував додаткової обробки та очистки.
Працювали селітровари доволі простими знаряддями, що підтверджують і знахідки. Зокрема вдалось натрапити на скребки для зняття сировини, кресала для розпалювання вогню, деревообробне тесло.
Виявлені печі складалися безпосередньо з камери згоряння та допоміжної споруди. Розміри камер обох печей були майже однаковими: близько трьох метрів в діаметрі, що відповідало казану, який на них ставили. Однак не розмір відіграв основну роль, а особливість конструкції. Як показало дослідження, стіни та дно печей обробляли спеціальними високотемпературними глинами світло-коричневого та жовтого кольору. Допоміжна споруда мала розміри 6,5х4,5 м. Її дно було нахилене у бік камери згоряння, що допомагало завантажувати дрова.
Працівники майданів часто мали також похідний прибуток, адже селітроваріння у багатьох випадках супроводжувалось грабунком поховань. Майдан поблизу Кобеляк не став винятком. Під час розкопок вдалось зафіксувати сліди старих грабунків, які часто вчиняли незадовго після захоронення, і умовно нових - XVII ст. Саме у цей час у моду входить колекціонування старожитностей, тож цінні речі зі скіфських могил можна було вигідно збути.
Проте не всі артефакти стали надбанням скарбошукачів. Науковцям вдалось виявити декілька збережених різночасових поховань, що дозволило простежити історію ділянки впродовж тисячоліть.
Проте не всі артефакти стали надбанням скарбошукачів. Науковцям вдалось виявити декілька збережених різночасових поховань, що дозволило простежити історію ділянки впродовж тисячоліть.
Фрагмент бронзової пряшки скіфського часу V-IV ст до н.е.
Бронзове шило скіфського часу V-IV ст до н.е.
Вістря стріл з сагайдака скіфського воїна V ст до н. е.
Вістря стріл з сагайдака скіфського воїна V ст до н. е.
Римські динарії, ІІ ст.
Чумбурний блок - оздоблення кінської упряжі, салтівська культура VIII-X ст.
Підвіска ІІ-ІІІ ст. з єгипетського фаянсу темно-синього кольору у вигляді жука-скарабея. Знайдена у дитячому парному похованні представників сарматських племен
Намисто ІІ-ІІІ ст. зі скляної пасти з дитячого парного поховання представників сарматських племен, виявленого біля майдану
Нове призначення старих поховань та валів
Історія маловідомих майданів
1613 року суд на території нинішньої Полтавщини розглядав незвичну справу: представник короля Речі Посполитої, позивався до шляхтича через незаконне, як нині б сказали, виварювання селітри на землях корони, - пише дослідник майданів полтавський археолог В'ячеслав Шерстюк. Завдяки цьому у документах точно зафіксовано першу нині відому письмову згадку про селітроваріння у тому регіоні.
Вже у XVI ст. на той час ще новій для Речі Посполитої сировині - селітрі - знайшли застосування у виробництві якісних сортів кришталю та скла; солінні м’яса; в медицині. Однак основне, що робили з неї, і що додавало їй цінності, - порох.
Вже у XVI ст. на той час ще новій для Речі Посполитої сировині - селітрі - знайшли застосування у виробництві якісних сортів кришталю та скла; солінні м’яса; в медицині. Однак основне, що робили з неї, і що додавало їй цінності, - порох.
На території нинішньої України селітроварні майдани відомі з кінця XVI ст. - початку XVII ст. Давнішою за полтавську судову згадку є згадка про майдани на Вінниччині 1602 р. У писемних джерелах того часу їх називали “розрита могила” або “виварена могила”. Вони були поширені здебільшого на лівобережжі - території сучасних Київської, Полтавської, Харківської областей. Пояснити це досить легко - найбільш сприятливими для добування селітри були чорноземи, яких там найбільше. А от назва «майдан» з’являється згодом. З XIX ст. їх так називають краєзнавці та місцеві дослідники.
Поширенню селітроварних майданів чотири сотні років тому також сприяло пограничне розташування земель між двома державами - з одного боку Річчю Посполитою, а з іншого - Московією. Це залишило відбиток і у способах добування селітри. Селітровари, які працювали на території Полтавської області, виварювали сировину і з насипів давніх курганів, як це робили на захід від нас, і з оборонних укріплень городищ, що було притаманно більше нашим східним сусідам.
Поширенню селітроварних майданів чотири сотні років тому також сприяло пограничне розташування земель між двома державами - з одного боку Річчю Посполитою, а з іншого - Московією. Це залишило відбиток і у способах добування селітри. Селітровари, які працювали на території Полтавської області, виварювали сировину і з насипів давніх курганів, як це робили на захід від нас, і з оборонних укріплень городищ, що було притаманно більше нашим східним сусідам.
Найбільшого розвитку селітроваріння на цих землях досягло у XVІI ст. Це була непроста, але дуже прибуткова справа. У ті часи один камінь селітри, а це близько 13 кг, коштував 8,5-9 злотих.
У першій половині того ж XVII ст. за один злотий можна було купити: 30 кг м’яса, або 15 кг сиру, або 30-40 курей, або 100 літрів пива. Державний чиновник середнього рангу отримував не більше 30, а часто лише 10 злотих на рік. Учитель отримував менше, аніж 6 злотих на рік.
Селітроварні майдани в середньому виварювали за кілька місяців - максимум пів року. Робочий сезон починався весняними місяцями, після завершення промерзання ґрунту. Оскільки у XVI-XVІI ст. в Європі був Малий льодовиковий період, у деякі роки це могло бути ближче до літа. Письмові джерела вказують що п'ятеро селітроварів за сезон, а це 180 днів, могли виготовити близько 650 кг селітри.
Тож не дивно, що у той час з'являється багато ватаг для добування селітри. У 1620 році на території Лівобережжя навіть була створена адміністративно-промислова провінція «Селітряна держава». Нею керував представник короля - комісар. Фактично селітроваріння утворювало первинну форму мануфактурного виробництва. Водночас шляхтичі, які мали великі наділи землі на цій території, часто нелегально добували сировину на підконтрольній собі території. Така ситуація спричиняла певне двовладдя у цьому промислі у першій третині XVІI ст. і навіть неодноразово призводила до конфліктів, про що свідчить і судовий позов, наведений вище.
Оскільки виробництво пороху було стратегічною справою, з сировиною все було не так просто: у правовому полі її видобуток та продаж чітко регламентувалось державою. З 1643 року король Владислава ІV своїм універсалом забороняв її вивезення за кордони Речі Посполитої. Разом з тим політична та економічна ситуація сприяли нарощенню виробництва. У той час простори Полтавщини були в основному незаселеними. Аби спонукати потенційних нових мешканців до переїзду, польській шляхті надавали податкові канікули на 20-30 років, залежно від віддаленості нового поселення від татарського кордону. А власне одними з перших цивільних поселенців в прикордонних землях були селітровари. Саме їхня робота дала поштовх до активного заселення південно-західних рубежів Речі Посполитої.
Майдани облаштовували здебільшого недалеко від міст, укріплених фортець чи залог. Передусім, це дозволяло використовувати селітру для потреб цього міста, а разом з тим селітроварам мати недалекий прихисток у разі нападу. До прикладу, в радіусі 10 км від міста Кобеляки нині можна простежити рештки семи майданів.
Оскільки виробництво пороху було стратегічною справою, з сировиною все було не так просто: у правовому полі її видобуток та продаж чітко регламентувалось державою. З 1643 року король Владислава ІV своїм універсалом забороняв її вивезення за кордони Речі Посполитої. Разом з тим політична та економічна ситуація сприяли нарощенню виробництва. У той час простори Полтавщини були в основному незаселеними. Аби спонукати потенційних нових мешканців до переїзду, польській шляхті надавали податкові канікули на 20-30 років, залежно від віддаленості нового поселення від татарського кордону. А власне одними з перших цивільних поселенців в прикордонних землях були селітровари. Саме їхня робота дала поштовх до активного заселення південно-західних рубежів Речі Посполитої.
Майдани облаштовували здебільшого недалеко від міст, укріплених фортець чи залог. Передусім, це дозволяло використовувати селітру для потреб цього міста, а разом з тим селітроварам мати недалекий прихисток у разі нападу. До прикладу, в радіусі 10 км від міста Кобеляки нині можна простежити рештки семи майданів.
Нинішній вигляд давніх майданів в околицях міста Кобеляки
Джерело: Google Earth Pro
Джерело: Google Earth Pro
Селітроварні майдани добре видно на давніх картах, а також на сучасних фотографіях зі супутників: специфічна форма дозволяє простежити їх у рельєфі, що значно спрощує завдання археологів. Зараз науковці говорять про приблизно 1500 місць давніх місць виварки селітри в Україні, однак абсолютна більшість залишається недослідженою.
Селітроваріння у Європі
Тоді як у Китаї традиція виготовлення пороху налічує більше тисячі років, перша письмова згадка про нього в Європі датується 1267 роком. У своїх працях для Папи Климента IV Роджер Бекон писав про «дитячу іграшку», яка спричиняла звук і видавала вогонь, яку виготовляли в різних частинах світу з товченої селітри, сірки та горіхового вугілля.
Від моменту появи на теренах Старого Світу порох змінив не лише дитячі забавки, а передусім дорослі військові стратегії. З 30-х років XIV ст. нова зброя швидко стала поширюватися Європою. Одне з перших відомих застосувань вогнепальної зброї на континенті датується 1346 роком. У битві при Кресі випробували примітивні гармати англійцями під керівництвом Едуарда ІІІ проти французів під головуванням Філіппа IV.
Від моменту появи на теренах Старого Світу порох змінив не лише дитячі забавки, а передусім дорослі військові стратегії. З 30-х років XIV ст. нова зброя швидко стала поширюватися Європою. Одне з перших відомих застосувань вогнепальної зброї на континенті датується 1346 роком. У битві при Кресі випробували примітивні гармати англійцями під керівництвом Едуарда ІІІ проти французів під головуванням Філіппа IV.
15% деревного вугілля, 10% сірки і 75% селітри, - таким був англійський рецепт виготовлення чорного димного пороху 1781 р. Попри те, що пропорції могли дещо різнитись, без селітри було ніяк.
Разом з тим використання пороху зробило війну дорогим задоволенням. Один постріл з гармати в XVI ст. коштував 5 талерів – це сума, яку заробляв піхотинець за місяць.
У XVII ст., коли в Україні селітру все ще виварювали у старих курганах, в інших європейських країнах вже вдосконалили метод. Аби отримати основну складову пороху, там робили штучні насипи, у які засипали гній та перегній і прочекавши до двох років добували велику кількість селітри. Перевагою методу, який використовували на території України, було те, що селітру можна було отримати вже у той же місяць, як почали використовувати майдан. Однак селітра, добута із штучних насипів, була якісніша і її можна було виварити більше. Приблизно у той же час європейці налагоджують і імпорт селітри. Відомо, що Остіндська компанія навіть возила її з Індії, що було у той час економічно вигідніше, аніж виварювати у Європі.
На території України перейшли до виварювання селітри з штучних насипів лише наприкінці XVII - XVIII ст. Проте досі ми надто мало знаємо про цю індустрію. Ймовірно, кобеляцький майдан та розкриття схожих об’єктів допоможуть у майбутньому написати її історію.
У XVII ст., коли в Україні селітру все ще виварювали у старих курганах, в інших європейських країнах вже вдосконалили метод. Аби отримати основну складову пороху, там робили штучні насипи, у які засипали гній та перегній і прочекавши до двох років добували велику кількість селітри. Перевагою методу, який використовували на території України, було те, що селітру можна було отримати вже у той же місяць, як почали використовувати майдан. Однак селітра, добута із штучних насипів, була якісніша і її можна було виварити більше. Приблизно у той же час європейці налагоджують і імпорт селітри. Відомо, що Остіндська компанія навіть возила її з Індії, що було у той час економічно вигідніше, аніж виварювати у Європі.
На території України перейшли до виварювання селітри з штучних насипів лише наприкінці XVII - XVIII ст. Проте досі ми надто мало знаємо про цю індустрію. Ймовірно, кобеляцький майдан та розкриття схожих об’єктів допоможуть у майбутньому написати її історію.
